События

«Вільний, вільний, боже мій, нарешті вільний» — ось така епітафія на могилі Мартіна Лютера Кінга. За останні сто років світ так захопився ідеєю боротьби за свободу, що врешті-решт забув, навіщо вона була йому потрібна. Свобода від соціальних і кастових бар'єрів — так, расових і національних забобонів — так, але ці необхідні передумови дуже швидко почали сприйматися як щось природне, і суспільство зажадало нових свобод. І яких! Внутрішня культура, свобода думки, жага пізнання, частково навіть мораль були заміщені прагненням до накопичення, комфорту і розваг.

— Ну і нехай собі, — здивується пересічний громадянин, — якщо я багато працюю, чому не можу наповнювати своє життя усілякими вигодами, розвагами і зручностями? Ніхто і не заперечить, але коли подібне ставлення до накопичення перетворюється на самоціль мільярдів, заперечуючи інше, істинне — то ж мимоволі хочеться запитати батьків-ідеологів, прародителів демократії: чи таким вони бачили майбутнє вільного суспільства? І чи надовго вистачить земних ресурсів, щоб задовольнити потреби всіх, схиблених на споживанні?

На ці та низку інших питань спробував відповісти відомий політичний діяч, журналіст, публіцист, автор десятка книг, антиглобаліст, депутат Європарламенту, автор фільму «9/11» про події 11 вересня в США Джульєтто Кьєза.

Бесіда відбулася під егідою Міжнародного медіа-клубу «Формат-А3».

Спочатку Кьєза налякав прогнозами про глобальну кризу, третю світову війну, про крах долара, а потім подарував трохи надії, змусив звернутися до нашого розуму, пропонуючи замислитись над тим, як розвиватиметься світ далі.

Сеньйор Кьєза пропонує альтернативний тип мислення. Мислення на підставі істинних цінностей, про які забув сучасний світ у нескінченній гонитві за комфортом.

— Сьогодні ми не можемо жити і розвиватися за звичними моделями: у нас для цього елементарно більше немає ресурсів! Адже в наявності не лише енергетична, але й кліматична кризи. Незабаром ми зіткнемося з проблемою браку прісної води, — нагадує журналіст. — Загальна температура на планеті стабільно зростає, і якщо це зростання триватиме, то нам трагедії не уникнути. Розтануть арктичні, антарктичні льоди, настане світовий потоп!

Ми станемо свідками зміни клімату планети внаслідок глобального потепління на 3—4 градуси. Це буде катастрофа всесвітнього масштабу, яка торкнеться не якоїсь однієї прибережної держави, а всіх і кожного. Обидві полярні шапки можуть зникнути всього за 12—15 років. Щоправда, ми могли б уповільнити цей процес, скоротивши шкідливі викиди вуглекислого газу в атмосферу. Але це вимагає зміни всієї індустріальної структури суспільства. І, безумовно, ніхто не хоче цим займатися. Багато хто, включаючи владу, навіть не хоче про це чути. Кожен переймається лише своїми поточними проблемами. Найпростішою ілюстрацією загального ігнорування даної ситуації є наше ставлення до автомобілів, які щільно увійшли до нашого життя. У масштабах населення, що швидко збільшується, вони перетворилися на один з головних чинників забруднення повітря. Необхідна зміна способу життя декількох мільярдів людей, і в запасі всього лічені роки, щоб змінити ситуацію. Виникає питання, де взяти сили і ресурси, щоб провести такі колосальні перетворення? Будь-який політик, який закликатиме до них, буде одразу політично приречений. Весь останній рік в Європарламенті я працював, головним чином, над тим, щоб привернути увагу до цієї проблеми, зібрав величезну кількість інформації. У технічному сенсі ми зараз знаходимося в точці неповернення, оскільки вже протягом 25 років споживаємо екологічні ресурси планети швидше, ніж вони відновлюються. Якщо це триватиме, то ми зруйнуємо Землю своїми руками. Наприклад, якщо Китай розвиватиметься такими ж стрімкими темпами і до нього приєднається Індія, то нафти для всіх не вистачить вже через 5—6 років. Аналіз проведений, це — реальні факти. Попит на нафту перевищуватиме пропозицію. Ось небезпека. Якби були поновлювані ресурси, енергія сонця, вітру, води, то ситуація не була б такою складною. Можливо, років через 25 ці ресурси почнуть поступово з’являтися в помітному обсязі, але поки що економічний розвиток за колишніми схемами — це лише шлях до невідворотного конфлікту.

Дж. Кьєза впевнений, що сьогодні людству потрібна нова шкала цінностей, яка базуватиметься на внутрішній культурі та гуманізмі. Розвиток суспільств у майбутньому можливий, якщо кожен з його представників будуватиме своє життя з позиції певного самообмеження. Сьогодні ми звикли до того, що ідея свободи, яка широко позиціонується, нерозривно пов’язана з бажанням особи в задоволенні своїх потреб. У свою чергу, багато потреб закладаються навколишньою інформацією, де вагоме місце займають ЗМІ.

— Коли ви дивитесь програми телебачення, то насправді цінного в них не більше 8%. Так само і в Україні, і в Росії, і в Європі, і в США. Якщо 8% — інформація, то 92% — це реклама і розваги, які впливають на свідомість, мозок людини. І якщо врахувати, що наше духовне життя формується за допомогою спогадів, то фактично воно є продуктом реклами і розважальних програм. Нескладно припустити, на що спрямована подібна діяльність, і чому обиватель мимоволі втягується в нескінченний процес придбання товарів і послуг. Він весь час купує, розважається, подорожує.

Щоб позбавитись цієї ситуації, впевнений Джульєтто Кьєза, нам необхідні незалежні засоби масової інформації. Поки цю функцію виконує тільки Інтернет, але цього мало. На його думку, треба, нарешті, зібрати необхідні гроші і створити незалежні радіо, телебачення і друковані видання. Вони повинні надавати оперативну і точну інформацію народним масам. До речі, основна роль повинна бути відведена телебаченню — оскільки сучасна людина більше звикла сприймати саме очима.

— На жаль, ті, хто сьогодні керують суспільством, — нагадує Джульєтто Кьєза, — вже давно усвідомили ці закономірності! Ще 40 років тому їм було зрозуміло, що для утримання влади необхідно концентруватися на важелях управління масовою інформацією. Нині ж на перший план виходять не матеріальні речі, а ідеї, установки і засоби їх доставки до адресата. Але, на жаль, подібне керування суспільством призвело до повсюдного зниження рівня духовності людини. І більш того, я бачу, що за ці роки якось розчиняється ідея демократії, яка ще не так давно була в центрі уваги.

Сукупність всіх криз — політичних, економічних, екологічних — готує нас до моменту, коли необхідно буде вводити систему лімітів на використання природних ресурсів і вироблення відходів від виробництва. Іншого шляху немає.

Джульетто Кьєза наполягає, що із старим світобаченням доведеться прощатися. Гостро необхідні цінності і світогляд, що відрізняються від сьогоднішніх.

— Висуваючи ідею «загального блага», я хотів би донести її до якнайбільшої кількості людей, — так закінчив свій виступ відомий політичний діяч, журналіст і публіцист.

Ну, а наше завдання — не забувати в життєвій метушні про важливе і надзвичайно актуальне, про що так темпераментно і обґрунтовано нагадав Джульєтто Кьєза. І не потрібно вважати, що все залежить від «когось», від можновладців, наприклад. Нас — набагато більше, і навіть невеликі зміни в кожному з нас обернуться змінами величезними.